Лазутко. В. І. (начальник УМВС України в Рівненській області). 

Доктринальний підхід до визначення ознак адміністративного проступку // Митна справа : науково-аналітичний журнал з питань митної справи та зовнішньоекономічної діяльності; фахове видання. - 2013. - № 3. - С. 16-21. - Библиогр. в конце ст. 

Аннотация: Розглянуто доктрину адміністративного права у контексті визначення ознак адміністративного проступку. Запропоновано виділяти такі ознаки адміністративного проступку, як суспільна небезпечність, протиправність, винність та караність.

Як свідчить аналіз практики правозастосовної діяльності, інститут адміністративної відповідальності є одним із найбільш дієвих заходів правової протидії адміністративному проступку. Він дозволяє досягнути максимальних результатів при мінімальних затратах часу, сил й енергії правозастосовних органів; гармонійно об'єднати зусилля державних органів і громадськості; забезпечити найбільш раціональне поєднання каральних і виховних заходів впливу на правопорушників. 

 Аналіз чинної редакції ст. 9 КУпАП, а також наукової літератури дає підстави виділяти наступні ознаки адміністративного проступку: 1) суспільна небезпечність; 2) протиправність; 3) винність; 4) караність. Пропоную більш детально розглянути зазначені ознаки.

1. Суспільна небезпечність. Суспільну небезпечність від злочинів їх відрізняє саме ступінь суспільної небезпечності. На підтвердження такого висновку можна навести кілька аргументів. По-перше, порушення кримінальної справи пов'язується не стільки з наявністю в конкретному діянні суспільної небезпеки, скільки з виявленням у кожному випадку ознак злочину. Дійсно, як свідчить аналіз правозастосовної діяльності, вчинення злочину, так само як і вчинення адміністративного проступку, призводить до настання певних негативних наслідків, які оцінюються з боку держави як суспільно небезпечні. При цьому об'єктивні властивості суспільної небезпеки проявляють себе в тому, що вони існують реально, за межами нашої свідомості, незалежно від того, пізнані вони чи ні. Відповідно, суспільна небезпека адміністративного делікту, її об'єм складаються з усіх елементів його юридичного складу та наслідків протиправних дій.

По-друге, адміністративні проступки відрізняються від злочинів ступенем суспільної небезпеки. Іноді лише за цією ознакою можна провести розмежування між адміністративною та кримінальною відповідальністю, яка передбачена за деякі правопорушення. Наприклад, до таких правопорушень належить самовільне зайняття земельної ділянки, оскільки його вчинення, залежно від ступеня суспільної небезпеки заподіяної шкоди, може тягнути як адміністративну (ст. 53-1 КУпАП), так і кримінальну відповідальність (ст. 197-1 КК України).

2. Протиправність. Протиправність є важливою рисою будь-якого адміністративного проступку, оскільки вказує на заборону адміністративно-правовими нормами відповідної дії чи бездіяльності з метою недопущення заподіяння шкоди та, в разі її недотримання, обумовлює накладення на винну особу адміністративного стягнення.

3. Винність. Наступною ознакою адміністративного проступку є винність у вчиненні діяння. І якщо брати до уваги концептуальне положення принципу презумпції невинуватості, до громадянина чи посадової особи не може бути застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу, якщо їх вину не буде доведено в установленому законом порядку.

Як правило, під винністю розуміють наявність в осудної особи відповідного психічного визнання діяння (дії чи бездіяльності) адміністративним проступком, навіть якщо враховувати його формальну протиправність.

4. Караність. Обов'язковою ознакою адміністративного проступку є його караність. В самому загальному вигляді адміністративна караність означає, що за вчинення будь-якого адміністративного проступку адміністративним законодавством передбачено відповідне адміністративне стягнення. Саме застосування адміністративного стягнення, оформленого уповноваженим органом в установленому законом порядку в спеціальному індивідуальному акті, засвідчує настання адміністративної відповідальності.

Караність є досить істотною ознакою, оскільки дає можливість відмежувати адміністративні проступки від інших протиправних діянь, вчинення яких не передбачає накладення адміністративних стягнень. Водночас, у виняткових випадках, навіть за вчинення адміністративних проступків адміністративне стягнення може не накладатись, а до особи можуть бути застосовані інші заходи впливу, або навіть звільнення від адміністративної відповідальності. Подібні випадки повністю охоплюються такою ознакою, як караність, оскільки реалізація адміністративних стягнень хоч і не завжди супроводжує адміністра¬тивні правопорушення, водночас можливість їх застосування є їх обов'язковою властивістю.

Польщиков, Валерій Вікторович (кандидат юридичних наук).

 

Сучасне розуміння адміністративної відповідальності як форми юридичної відповідальності // Вісник Маріупольського державного  університету. Сер., Право. - 2015. - Том Вип., N 9/10. - С. 42-52. - Библиогр. в конце ст.

Аннотация: У статті досліджується сучасне розуміння адміністративної відповідальності як форми юридичної відповідальності. Надається аналіз підходів різних наукових шкіл до проблеми визначення сутності адміністративної відповідальності.  

Доп. точки доступа: 

Сократ,  (давньогрецький філософ ;  469 до н. е. - 399 до н. е.)\о нем\

Платон,  (давньогрецький мислитель; засновник філософської школи відомої як Академія Платона ; 427 до н.е. - 347 до н. е.)\о нем\

Кодекс України про адміністративні правопорушення \о произв.\

Цивільний кодекс України\о произв.\

   Одним з видів юридичної відповідальності є адміністративна відповідальність. На нашу думку, відсутність визначення адміністративної відповідальності в КУпАП збіднює його зміст, позбавляє стрижневої спрямованості правових норм, що містяться в ньому, дозволяє трактувати його норми довільно, у відповідності зі своїм баченням.

На сучасному етапі розвитку української державності дослідження інституту адміністративної відповідальності, з'ясування його суті, місця та ролі як в системі адміністративного права, так і серед інших галузей права набуває особливого значення, оскільки це пов'язано з необхідністю удосконалення українського законодавства, в тому числі систематизацією адміністративного законодавства.

    Уже кілька десятиріч адміністративна відповідальність визначається лише як застосування адміністративного стягнення до особи, яка скоїла адміністративний проступок. Подібного трактування адміністративної відповідальності притримуються в своїх працях такі вчені, як Д. М. Бахрах, А. А. Горницький та інші.

Слід зазначити, що «каральний» підхід до визначення поняття адміністративної відповідальності не розкриває в цілому цей інститут, не показує всі його структурні елементи, а замикається на одному, фактично ототожнюючи поняття «відповідальність» і «покарання».

    Окремі автори відзначають, що адміністративна відповідальність характеризується застосуванням адміністративного примусу в формах запобіжного заходу, міри відповідальності, засобу адміністративно-процесуального забезпечення, що здійснюються від імені держави його представниками - посадовими особами або судом (суддями). В той же час, інші автори, аналізуючи існуюче регулювання правовідносин в сфері адміністративного права, роблять висновок стосовно того, що адміністративний примус - це застосування органами державної виконавчої влади, судами (суддями), а у випадках, обумовлених законом, і громадськими організація встановлених законом засобів впливу (стягнення) з метою спонукати громадян і посадових осіб до виконання юридично закріплених правил для запобігання правопорушень, забезпечення громадської безпеки, припинення правопорушень і покарання порушників.

Слід зазначити, що при наявності різних точок зору стосовно піднятої проблеми, більшість вчених схиляються до тричленної класифікації заходів адміністративного примусу, яка включає в себе заходи адміністративного попередження, адміністративного припинення та адміністративного стягнення (хоча є окремі розбіжності відносно груп примусових заходів). На нашу думку, саме вона дає найбільш чітке уявлення щодо способу адміністративно-правового забезпечення правопорядку, правових наслідків застосування того чи іншого примусового заходу.

   Адміністративній відповідальності притаманні такі ознаки, як публічний державно-обов'язковий характер, зосередження права накладення стягнень в органах державної виконавчої влади (наявність органів адміністративної юрисдикцїї), репресивний характер, особливий порядок притягнення до відповідальності, встановлення виключного переліку діянь, за які накладаються стягнення, та відповідальності за них перед законом.

   Таким чином, розглядаючи адміністративну відповідальність через призму її ознак, необхідно відмітити, що вона нормативно врегульована, носить примусовий характер і реалізується в специфічних для неї процесуальних формах, тобто згідно визначених чинним законодавством правил і процедур, що встановлюють порядок діяльності чисельних відповідних компетентних державних органів.

Адміністративна відповідальність настає лише при наявності вини, яка може існувати у двох формах:

- умислу - особа, яка скоїла проступок, усвідомлювала протиправний характер свого діяння, передбачала його шкідливі наслідки і бажала чи свідомо допускала настання цих наслідків (наприклад, незаконне виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах);

- необережності - особа, яка скоїла правопорушення, передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх запобігання чи не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачати (наприклад, знищення чи пошкодження лісу в результаті необережного поводження вогнем.

Василів. Соломія Степанівна (асистент кафедри цивільного права та процесу Навчально-наукового інституту права та психології Національного університету «Львівська політехніка»). 

Теоретичні основи розмежування підвідомчості розгляду справ про адміністративні правопорушення // Адміністративне право і процес : науково-практичний журнал. - 2014. - № 2. - С. 219-225. - Библиогр. в конце ст. 

Аннотация: Досліджуються теоретичні основи розмежування підвідомчості розгляду справ про адміністративні правопорушення. Автором окреслено основні проблеми визначення та розмежування підвідомчості справ про адміністративні правопорушення, а також розглянуто питання, пов’язані з розмежуванням підвідомчості розгляду справ про адміністративні правопорушення. Автор аналізує регламентацію визначення підвідомчості справ про адміністративні правопорушення з урахуванням об’єкта та суб’єкта адміністративного правопорушення, території вчинення правопорушення, суспільної небезпеки та шкоди від вчиненого адміністративного правопорушення, санкції, яку передбачено нормою за вчинення певного правопорушення, та іншого.

Доп. точки доступа: 

Конституція України, основний закон\о произв.\

Кодекс України про адміністративні правопорушення\о произв.\

У статті 213 КУпАП визначено перелік органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, проте він не є вичерпним і може доповнюватися за рахунок інших суб'єктів адміністративно-правових відносин. Це свідчить про потребу більш змістовної уніфікації норм, які регулюють питання підвідомчості справ про адміністративні правопорушення. літературі відсутня єдина точка зору щодо обмеження переліку органів (посадових осіб), яким підвідомчі справи про адміністративні правопорушення. В юридичній літературі відсутня єдина точка зору щодо обмеження переліку органів (посадових осіб), яким підвідомчі справи про адміністративні правопорушення.

  Підвідомчість слід розглядати як правовий засіб регламентації розподілу повноважень з розгляду справ про адміністративні правопорушення між окремими органами (посадовими особами), нормативне закріплення яких дає змогу уникнути, щоправда неостаточно, їх «дублювання». Негативним наслідком такого явища може бути «конкуренція» між окремими органами чи посадовими особами в частині реагування на один і той же факт правопорушення або, навпаки, нереагування, вказуючи на повноваження один одного в розгляді справ про адміністративні правопорушення. 

  З одного боку, законодавець може викласти в законі загальну характеристику підвідомчих конкретному органу юридичних справ, наділивши одночасно з тим цей компетентний орган правом самостійно вирішувати питання про наявність або, навпаки, відсутність у нього повноважень у кожній конкретній справі (наприклад, положення ст. 15—17 Цивільного процесуального кодексу України).

З іншого боку, коло підвідомчих тому чи іншому органу справ може визначатися за допомогою прямого перерахування таких справ у законі (наприклад, положення Глави 17 КУпАП).

   Обидва засоби вимагають пильної уваги та дослідження, оскільки кожен з них, безумовно, вирізняючись своїми перевагами, характеризується і низкою недоліків, що спричиняють виникнення проблем розмежування підвідомчості юридичних справ між різними органами суміжної компетенції.

Перший спосіб визначення правил підвідомчості (переважно це стосується судової підвідомчості) створює низку труднощів у розподілі юридичних справ всередині єдиної юрисдикційної системи (насамперед усередині судової системи між судами загальної юрисдикції та спеціалізованими судами).

Що ж стосується другого засобу визначення підвідомчості юридичних справ, то відзначимо, що нормативне перерахування підвідомчих компетентному органу справ частково зменшує ризик свавілля цього органу і його посадових осіб у здійсненні покладених на них законом повноважень. Пояснюється це тим, що прийняття справи до провадження органу або його посадової особи в такому разі законом не поставлено в залежність від оцінки певної юридичної справи як підвідомчої певному органу (посадовій особі) самим цим органом (посадовою особою). Іншими словами, сам орган або його посадова особа самостійно не вирішує питання про наявність або відсутність у нього компетенції на розгляд і вирішення конкретної юридичної справи. 

На сьогодні існує потреба у правовому закріпленні критеріїв визначення підвідомчості справ про адміністративні правопорушення та послідовності визначення підвідомчості справ про адміністративні правопорушення, що унеможливило б «дублювання» в діяльності різних органів (посадових осіб) при розгляді справ.

Незважаючи на об'єктивно наявні труднощі у визначенні і розмежуванні підвідомчості, кожен владний орган, виконуючи покладені на нього завдання, повинен діяти в межах повноважень і не повинен втручатися в компетенцію інших органів. Таке розмежування — умова правомірності функціонування державного апарату.

До основних критеріїв розмежування підвідомчості справ про адміністративні правопорушення слід віднести: об'єкт адміністративного правопорушення; суб'єкт адміністративного правопорушення; територію вчинення правопорушення; суспільну небезпеку та шкоду від учиненого адміністративного правопорушення; санкцію, передбачену нормою за вчинення певного правопорушення.

Необхідним є чітке визначення не лише на теоретичному, але й нормативному рівні сутності суміжних за своєю правовою природою категорій «підвідомчість», «компетенція», «юрисдикція», «підсудність».