1) освітня політика — це діяльність, спрямована на досягнення цілей у галузі освіти;

2) освітньою політикою займаються суб'єкти, які можуть забезпечувати досягнення поставлених у галузі освіти цілей (до таких суб'єктів віднесено насамперед державу в особі її органів);

3) детермінація напрямів освітньої політики цілями, що висуваються перед освітньою галуззю, й тими діями, які здійснюються для їх досягнення.

 

З наведеного вище випливає, що освітня політика, з одного боку, постає як структурований набір дій держави, спрямованих на висунення та розв'язання актуальних для освітньої галузі проблем (визначення основних цілей або головних завдань, виокремлення пріоритетів або пріоритетних напрямів їх вирішення, визначення дій для реалізації обраних пріоритетів та основних напрямів політики, планування заходів для здійснення визначених дій), а з іншого — дає змогу конкретизувати дії держави в межах освітньої політики, що передбачає визначення:

а) цілей, досягнення яких має забезпечуватися діяльністю кожного суб'єкта політики;

б)необхідних, прийнятних і неприйнятних змін в освітній галузі, що можуть відбуватися в процесі досягнення поставлених цілей;

в) необхідних, прийнятних і неприйнятних дій кожного суб'єкта політики для досягнення поставлених цілей;

г) ресурсів, які можуть або не можуть бути залучені та використані для досягнення поставлених цілей.

Отже, освітню політику можна представити як прийняття державою правил своєї діяльності щодо системи освіти та її елементів, наявних між ними взаємозв'язками, включаючи й саму державу як елемент системи освіти, та здійснення конкретних дій згідно з цими правилами.

 

 

Набок, М. В. Оцінювання результатів впровадження освітньої політки України на держаному та місцевому рівнях: суб'єкти, підходи практика // Вісник Маріупольського державного університету. Сер., Економіка. - 2015. - Том Вип.,  N 9. - С. 81-89.

 

Оцінювання результатів впровадження освітньої політики має ґрунтуватися на певних критеріях. Для цього використовуються переважно критерії, що випливають з офіційного переліку цілей стратегій і програм, які визначаються до початку їх впровадження. При визначенні таких цілей слід враховувати, що вони повинні бути спрямовані не тільки на вирішення проблем освіти, а й відповідати очікуванням учасників політико-освітнього процесу. Тому найчастіше в наукових джерелах зустрічаються такі критерії оцінки результатів впровадження освітньої політики: результативність, ефективність, адекватність, справедливість, доцільність або прийнятність.

Дії суспільства і державних органів щодо розвитку системи освіти в досягненні задекларованих цілей повинні змінюватися динамічно, адекватно реагуючи на різні чинники. Тому, оцінюючи освітню політику, важливо не тільки, і навіть не стільки вивчати декларовані цілі, скільки аналізувати реальні дії і порівнювати конкретні результати розвитку освіти з певними цілями. Не менш важливим є і аналіз того, яким чином відбувалося обговорення і прийняття цілей, стратегій, програм та хід їх впровадження.

Аналізуючи основні результати впровадження освітньої політики в Україні періоду незалежності, можемо стверджувати, що держава не стоїть осторонь від загальносвітових тенденцій, а, навпаки, формує свою освітню політику з урахуванням впливу багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів. При цьому відзначимо, що, за твердженням провідних вітчизняних вчених України у сфері освіти В. Кременя, В. Андрущенко найбільш істотно впливає на освіту глобалізація, як стабільна тенденція світової цивілізації і основна закономірність її сучасного розвитку . Це дозволяє, враховуючи тенденції та перспективи розвитку освіти, потреби суспільства, держави в освіті та освічених громадянах розробляти реалістичну освітню політику, яка ґрунтується на вітчизняному досвіді з урахуванням досягнень в освітній сфері зарубіжних країн. Крім того, зауважимо, що формування державної політики в галузі освіти України відбувається разом з соціально-економічними змінами, що зумовлює деякі особливості її реалізації. Тому й результати впровадження державної освітньої політики, стан системи освіти залежать від названих обставин, виваженості, правильності, адекватності державних рішень і правильно розставлених акцентів у визначенні стратегічних пріоритетів.

Ґрунтовний аналіз державної освітньої політики України кінця другого тисячоліття представлений в дослідженні, виконаному в 2003 році національними експертами в тісній

співпраці з фахівцями Міністерства освіти і науки, інших міністерств і відомств держави, провідними вченими Академії педагогічних наук України, викладачами кафедр педагогіки вищих навчальних закладів, педагогами-практиками, міжнародними експертами та громадськістю. Результатом роботи стали варіанти політики щодо рівного доступу до якісної освіти, управління нею, фінансування, змісту та моніторингу якості. Аналізуючи сучасні підходи до розвитку освіти, автори визначили можливі альтернативи і оцінили перспективи їх впровадження. Проведене дослідження стало першою спробою комплексного підходу до визначення та розробки варіантів вирішення проблем освітньої системи України відповідно до викликів, які висуває людству XXI століття .

У виконаному в 2011 році дослідженні Міжнародним центром перспективних досліджень, який фінансується Агентством США з міжнародного розвитку, оцінено вплив організацій громадянського суспільства на проведення освітньої реформи для забезпечення зв’язку освіти і ринку праці. Результати дослідження привертають увагу до недостатньої згуртованості представників громадянського суспільства у його впливі на формування державної політики для забезпечення конкурентоспроможності освіти. Констатовано також відсутність єдиної публічної думки про ціну нереформування системи освіти. Тому невідкладним є налагодження співпраці між усіма зацікавленими сторонами і урядом, які є розробниками освітньої політики на підставі чітких інструментів публічної політики.

Оцінювання результатів впровадження державної освітньої політики на місцевому рівні здійснюється переважно регіональними органами управління освітою згідно усталених форм такого оцінювання і по суті виконує регулюючу функцію в механізмі державного управління освітою. Впровадження нових критеріїв і показників оцінки результатів впровадження державної освітньої політики, сумісних з прийнятими в міжнародних порівняльних дослідженнях освіти, потребує, насамперед, зміни сутності методів державного управління освітою. Успішне вирішення цього завдання залежить від спільної діяльності об’єктів і суб’єктів управління освітою. Налагодити їх гнучку і плідну взаємодію та отримати позитивний результат – важливе завдання для успішного досягнення цілей державної освітньої політики.