Економіка   Економіка підприємства    Історія економіки    Логістика    Страхування    Цінні папери    Корпоративне управління АудитБухгалтерський облікВинахідництвоЕкологіяЕтика. ЕстетикаІнтелектуальна власністьІсторія   Всесвітня історія    Історія України Культурологія   Культура, мистецтво, суспільство    Культурне співробітництво    Менеджмент в галузі культури    Оперне, балетне мистецтво України    Сучасна українська музика    Українська книга    Українське кіно МаркетингМенеджмент   Контроль і ревізія    Корпоративне управління МистецтвоМовознавствоОподаткуванняПедагогікаПраво   Авторське право    Кримінально-процесуальне право    Адміністративне право    Господарче право    Екологічне право    Конституційне право    Кримінальне право    Криміналістика    Кримінологія    Митне право    Міжнародне право    Правоохоронна діяльність    Сімейне право    Соціальне право    Фінансове право    Цивільне право    Цивільне процесуальне право Політика   Державне управління ФінансиПсихологія   Психологія творчості    Організаційна психологія    Психологія конфлікта    Психологія особистості    Педагогічна психологія    Психологія спорту    Юридична психологія Сільське господарствоФілософія

Адміністративне право


Матеріали для написання реферату:
 

Розвиток локальної демократії та реальна участь громадян у вирішенні питань місцевого значення є однією з найважливіших умов побудови громадянського суспільства. А вирішення проблем місцевого розвитку тісно пов'язане з розвитком системи місцевого самоврядування в Україні, однією зі складових якої є місцева самоорганізація населення, через яку здійснюється вішив громадян і громади в цілому на формування місцевої політики. Місцева самоорганізація населення є найбільш впливовою інституцією у житті місцевих спільнот і здатна акумулювати та задовольняти їх потреби та інтереси.




Березинський, В.П. Місцева самоорганізація населення та її роль у становленні громадянського суспільства в Україні // Грані : Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - Д. : Дніпропетровський нац. ун-т, Центр соц.-політ.досліджень, 2017. - № 4. - С. 82-87. - Література: 14 назв. 

Аннотация: Охарактеризовано самоорганізацію населення на місцевому рівні та визначено її роль у становленні громадянського суспільства в Україні. Зокрема, встановлено, що самоорганізація населення в широкому значенні є самостійна організація власної роботи, поведінки людьми (фізичними особами), які проживають у певному локалітеті. У вузькому  значенні самоорганізації населення – це представницькі органи, що створюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для реалізації та захисту будь-яких своїх законних прав та інтересів. Класифікувати місцеву самоорганізацію населення доцільно за місцем проживання (територіальна) та за  інтересами (екстериторіальна). Основним елементом системи місцевої самоорганізації населення в Україні є органи амоорганізації населення, через які будуються довірчі взаємовідносини, співпраця влади та громадян і громади в цілому у вирішенні окремих питань місцевого значення. Доведено, що місцева самоорганізація населення в Україні відіграє важливу роль у становленні громадянського суспільства, відображає рівень демократизації на локальному рівні й у державі в цілому. Досвід демократизації українського суспільства підтверджує, що демократія бере початок «знизу», тобто з особистої участі громадян у розв’язконкретних життєвих питань, які безпосередньо стосуються умов їхнього життя.                

У системному вимірі самоорганізація - це процес, в перебігу якого створюється, відтворюється або вдосконалюється організація складної динамічної системи. Тому самоорганізація має місце в системах, що володіють високим рівнем складності і великою кількістю елементів, зв'язки між якими мають відносно стійкий характер.
Що стосується самоорганізації населення, то її частіше всього визначають як самостійну організацію своєї роботи, поведінки людьми (фізичними особами), які проживають в якомусь одному місці. Доцільно розглядати дефініцію «самоорганізація населення» в двох смислах - у широкому та вузькому. У широкому смислі самоорганізація населення - це самостійна організація своєї роботи, поведінки фізичними особами, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці строком понад шість місяців на рік. У вузькому смислі самоорганізація населення розкривається відповідно до використання у чинному законодавстві України, при цьому треба чітко визначити коло суб'єктів, які мають право створювати органи самоорганізації населення. Тобто йдеться про місцеву самоорганізацію як представницькі органи, що створюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення завдань, пов'язаних з реалізацією та захисту будь-яких своїх законних прав та інтересів.
В Україні місцева самоорганізація має доволі тривалу історію. Виокремлюють такі основні періоди розвитку структур самоорганізації:
1. Кінець 1920-х - 1940-ві роки - були створені територіальні депутатські групи, якими закладено основи радянської моделі самоврядування на рівні будинок - вулиця - квартал - мікрорайон.
2. 1950-ті роки - були створені комітети сприяння експлуатації будівель при домоуправліннях.
3. 1960-1980 роки - була утворена система будинкових, вуличних, квартальних громадських комітетів самодіяльності населення. Зокрема, 17 жовтня 1975 року Указом Президії Верховної Ради УРСР було затверджено Положення про громадські селищні, сільські, вуличні, квартальні, дільничні, домові комітети в Українській PCP. У Положенні передбачалося, що ш комітети організують виконання рішень зборів громадян, можуть скликати такі збори з ініціативи виконавчих комітетів місцевих рад або з власної ініціативи, виносити на розгляд зборів громадян питання із заслуховуванням пояснень та застосуванням засобів громадського впливу щодо осіб, які порушили громадський порядок, правила соціалістичного співжиття тощо.
4. Кінець 1980-х - початок 1990-х років - були створені органи територіального громадського самоврядування (ради і комітети мікрорайонів, житлових комплексів, будинкових, вуличних, квартальних, селищних, сільських комітетів). Після ухвалення в квітні 1990 р. Закону СРСР «Про загальні засади місцевого самоврядування і місцевого господарства в СРСР» відбувається збільшення кількості комітетів, розширення їх функцій, географії діяльності.
5. З середини 1990-х років - по теперішній час - відбувається удосконалення законодавства щодо місцевого самоврядування, місцевої самоорганізації населення. У цей період ОСН носили різні назви: «територіальні квартальні, дільничні і підрайонні депутатські групи міських та районних Рад», «селищні, сільські, вуличні, квартальні, дільничні, будинкові комітети громадської самодіяльності населення», «ради територіального громадського самоврядування» «загальні збори громадян за місцем проживання». 
У сучасному значенні самоорганізацію населення розрізняють за інтересами («співтовариства інтересів») та самоорганізацію населення за місцем проживання («співтовариства місця»)). А. Балобанов виділяє різні за природою типи самоорганізації населення у відповідності до типів груп осіб, які його здійснюють:
- територіальне (сусідське) самоврядування, яке базується на спільності місця проживання - будинок, квартал тощо;
- соціально-групове самоврядування, яке базується на постійній чи тривалій належності до однієї соціальної групи (етнічної, релігійної, вікової тощо);
- самоврядування професійних співтовариств, яке базується на належності до однієї професії;
- громадянське самоврядування в рамках асоціацій громадян, які об'єднуються для вирішення проблем, які мають загальноміське (загальнодержавне) значення.
    У цілому публічно-політичні відносини на рівні територіальних громад здійснюються в «територіальному» чи «не-територіальному» сенсі. Наприклад, політика громад може бути спрямована на мікрорайон чи на частину міста (територіальний аспект), а може стосуватися групи людей, що мають спільну проблему чи інтереси - молодь, інваліди, митці тощо (не-територіальний аспект).                                                                                                                                                                                                                                                                                                         



Березинський, В. П. Місцева самоорганізація населення та її роль у становленні громадянського суспільства в Україні // Грані : Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - Д. : Дніпропетровський нац. ун-т, Центр соц.-політ.досліджень, 2017. - № 4. - С. 82-87. - Література : 14 назв. 


Аннотация: Охарактеризовано самоорганізацію населення на місцевому рівні та визначено її роль у становленні громадянського суспільства в Україні. Зокрема, встановлено, що самоорганізація населення в широкому значенні є самостійна організація власної роботи, поведінки людьми (фізичними особами), які проживають у певному локалітеті. У вузькому  значенні самоорганізації населення – це представницькі органи, що створюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для реалізації та захисту будь-яких своїх законних прав та інтересів. Класифікувати місцеву самоорганізацію населення доцільно за місцем проживання (територіальна) та за  інтересами (екстериторіальна). Основним елементом системи місцевої самоорганізації населення в Україні є органи амоорганізації населення, через які будуються довірчі взаємовідносини, співпраця влади та громадян і громади в цілому у вирішенні окремих питань місцевого значення. Доведено, що місцева самоорганізація населення в Україні відіграє важливу роль у становленні громадянського суспільства, відображає рівень демократизації на локальному рівні й у державі в цілому. Досвід демократизації українського суспільства підтверджує, що демократія бере початок «знизу», тобто з особистої участі громадян у розв’язконкретних життєвих питань, які безпосередньо стосуються умов їхнього життя.                
 

Головною метою децентралізації в Україні проголошено посилення ролі місцевого самоврядування, наділення представницьких органів територіальних громад більшим обсягом повноважень щодо управління місцевими справами, позбавлення місцевих органів державної влади повноважень щодо підготовки та виконання районних і обласних бюджетів. Проведення реформи децентралізації влади в Україні супроводжується передачею значних повноважень і фінансових ресурсів від органів державної влади до органів місцевого самоврядування. Гарантія територіальної цілісності України є базовою передумовою децентралізації державної влади на користь збільшення прав регіонів в особі територіальних громад. Проголошуючи курс на децентралізацію влади як ключової реформи в Україні, тодішній Голова Верховної Ради України В. Гройсман підкреслив, що «держава, віддаючи повноваження місцевим органам управління, не втрачає свого центрального значення, а навпаки отримує можливості вибудовування більш стрункого й ефективного організму соціального управління. Сутність реформи децентралізації влади в Україні полягає в тому, щоб створити виконавчі органи місцевого самоврядування на всіх рівнях - громади, районів, області; закріпити принцип субсидіарності під час розподілу повноважень у системі органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів різних рівнів; передати органам місцевого самоврядування різних рівнів саме ті повноваження, які найбільш ефективно можуть бути виконані на даному рівні, для чого мають бути надані необхідні фінансові, матеріальні та інші ресурси під власну відповідальність.
   На початковій фазі реформи децентралізації влади Кабінетом Міністрів України було затверджено низку стратегічно важливих документів, а саме: Концепцію реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, Державну стратегію регіонального розвитку на період до 2020 року та ін. Зокрема, Концепцією реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні визначено кінцеві цілі реформи децентралізації влади: створення та підтримка належного життєвого середовища для громадян; надання високоякісних і доступних послуг; поява установ прямого народовладдя; задоволення інтересів громадян в усіх сферах життєзабезпечення на відповідній території; узгодженість інтересів держави та територіальних громад. Як відзначають І. Ярошенко та І. Семигуліна, головними складовими ефективної місцевої влади є; повноваження - оптимальний розподіл повноважень між різними рівнями влади; ресурси - обсяг ресурсів має відповідати повноваженням; відповідальність - влада має відповідати за ефективність перед народом і за законність - перед державою.
До основних завдань реформи децентралізації влади в Україні віднесено:
1. Створення ефективної і збалансованої системи органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади, які мають необхідні повноваження, достатньо ресурсів і є відповідальними перед суспільством і державою;
2. Визначення оптимальної для України системи адміністративно-територіального устрою;
3. Розподіл повноважень у системі органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади на місцях за принципом субсидіарності;
4. Розподіл повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на основах децентралізації влади;
5. Створення необхідних матеріальних, фінансових (фінансова децентралізація) та організаційних умов для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування власних і делегованих повноважень;
6. Забезпечення прогнозного фінансування регіонального розвитку.
Державною стратегією регіонального розвитку визначено такі пріоритети державної регіональної політики: підвищення рівня конкурентоспроможності регіонів; територіальна соціально-економічна інтеграція і просторовий розвиток; ефективне державне управління у сфері регіонального розвитку.
У контексті децентралізації влади було ухвалено низку законодавчих актів, спрямованих на демократизацію розвитку громад. Так, було прийнято Закони України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» та «Про співробітництво територіальних громад», а згодом Кабінетом Міністрів України було затверджено Методику формування спроможних територіальних громад, яка містить практичні положення, що деталізують процес об'єднання територіальних громад





Шевченко, А.  (доктор юридичних наук; професор; завідувач кафедри теорії права та держави). Спроможна територіальна громада як учасник демократичної трансформації у сучасному суспільстві // Вісник Конституційного суду України : загальнодержавне періодичне видання. - 2017. - № 3. - С. 81-87. - Библиогр.: в сносках. 


Аннотация: Досліджено процеси впровадження реформ щодо децентралізації влади в Україні, ролі територіальної громади в посиленні демократії та зебезпеченні народовладдя в Україні.


Попри те, що в Конституції України закріплено право територіальної громади ї самостійно вирішувати питання місцевого значення нині ця сфера ще не відповідає стратегічному курсу країни на міжнародні стандарти демократичного самоврядування, оскільки залишається неефективною з боку як представницьких органів місцевого самоврядування, так і самих громадян, внутрішньо суперечливою через вбудований конфлікт інтересів державної та муніципальної влади, надмірно централізованою, закритою від суспільства, відірваною від потреб громадянина.
Проте аналіз сучасних тенденцій реформування української моделі місцевого самоврядування свідчить, що вона почала рухатися в напрямі демократичної трансформації муніципальної влади. 
Сучасне українське суспільство має Концепцію реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, метою якої є забезпечення повноцінного життєвого середовища для громадян, надання високоякісних та доступних публічних послуг, становлення інститутів прямого народовладдя, задоволення інтересів громадян в усіх сферах життєдіяльності на відповідній території, узгодження інтересів держави та територіальних громад.
У самій Концепції визначено основні проблеми, вирішення яких допоможе гармонізації пріоритетів і етапів реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади, зокрема:
7. погіршення якості та доступності публічних послуг;
8. побутові проблеми (зношеність теплових, каналізаційних, водопостачальних мереж і житлового фонду тощо);
9. складна демографічна ситуація у більшості територіальних громад;
10. неузгодженість місцевої політики щодо соціально-економічного розвитку з реальними інтересами територіальних громад;
11. нерозвиненість форм прямого народовладдя;
12. зниження рівня професіоналізму посадових осіб місцевого самоврядування;
13. корпоратизація органів місцевого самоврядування, закритість і непрозорість їх діяльності;
14. надмірна централізація повноважень органів виконавчої влади та фінансово-матеріальних ресурсів;
15. відсторонення місцевого самоврядування від вирішення питань у сфері земельних відносин.
Для вирішення цих проблем для кожної демократичної держави необхідним є розмежування компетенції органів публічної адміністрації. У свою чергу, надзвичайно важливим є визначення оптимального рівня концентрації владних повноважень для кожної інституційної ланки в системі публічної адміністрації з подальшою передачею «надлишкових» повноважень максимально наближеним до населення суб'єктам, тобто їх децентралізацією.
Метою реформи місцевого самоврядування є передусім забезпечення його спроможності самостійно, за рахунок власних ресурсів, вирішувати питання місцевого значення. Йдеться про наділення територіальних громад більшими ресурсами та про мобілізацію їхніх внутрішніх резервів.
  Спроможні територіальні громади — це «територіальні громади сіл (селищ, міст), які в результаті добровільного об'єднання здатні самостійно або через відповідні органи місцевого самоврядування забезпечити належний рівень надання послуг, зокрема у сфері освіти, культури, охорони здоров'я, соціального захисту, житлово-комунального господарства, з урахуванням кадрових ресурсів, фінансового забезпечення та розвитку інфраструктури відповідної адміністративно-територіальної одиниці». Спроможною територіальною громадою є така громада, в якій місцеві джерела наповнення бюджету, інфраструктурні та кадрові ресурси є достатніми для вирішення її органами місцевого самоврядування питань місцевого значення, передбачених законодавством, в інтересах жителів громади.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Безпосередніми формами народовладдя є місцевий референдум, загальні збори громадян, місцеві ініціативи тощо.
Вдосконалення гарантій прав і свобод людини і громадянина в умовах реформаційних процесів в Україні має особливу значимість. Це сприятиме консолідації суспільства не лише в межах нації, а й консолідації європейських цінностей з метою реалізації політичних, соціальних, економічних, міжнародних відносин, що є визначальними в реалізації особистості в суспільстві.
Нині більшість членів територіальних громад України фактично не беруть участі у процесах розробки рішень та в управлінні комунальним майном, що знаходиться у власності цих громад. Серед причин такого стану речей можна відзначити такі:
- відсутність чіткого закріплення на законодавчому рівні таких механізмів участі, як місцевий референдум, місцева ініціатива та громадські слухання;
- наявність патерналістських очікувань у значної кількості громадян та їхня неготовність брати участь у вирішенні важливих для громади питань;
- недостатня інформованість місцевих громад про передбачені законодавством інструменти участі у вирішенні питань місцевого значення, включаючи діяльність органів самоорганізації населення;
- незацікавленість населення у житті свого села, селища, міста; зневіра у власних силах у зв'язку з укоріненням бюрократизму на загальнодержавному та місцевому рівнях.
Велика кількість подрібнених громад, відсутність власних можливостей розвитку, старіння населення, значний відтік економічно активної його частини, надання членам громад неякісних адміністративних послуг зумовило необхідність проведення реформи децентралізації влади та прийняття відповідного законодавства. На виконання ініціатив з проведення децентралізації публічної влади в країні Верховною Радою України були прийняті закони «Про співробітництво територіальних громад» від 17 червня 2014 року та «Про добровільне об'єднання територіальних громад» від 5 лютого 2015 року.
  Добровільні об'єднання територіальних громад здатні самостійно вирішувати питання розвитку своїх територій, створення спроможних територіальних громад, які в інтересах місцевого населення безпосередньо та через органи місцевого самоврядування на підставі закону можуть здійснювати регулювання і управління істотною частиною суспільних справ, що належать до їхніх повноважень. Хоча це не передбачає, що територіальні громади позбавляються допомоги держави. Згідно із Законом України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» держава здійснює інформаційно-просвітницьку, організаційну, методичну та фінансову підтримку добровільного об'єднання територіальних громад.
                                 




Фітель, Оксана Іванівна (викладач кафедри менеджменту та соціальних дисциплін). Концептуальні засади маркетингової діяльності територіальних громад // Регіональна економіка : Науково-практичний журнал. - 2017. - №  1. - С. 23-29. - Бібліогр.: с. 28-29. 


Аннотация: Досліджено зміст маркетингової діяльності на рівні територіальної громади, з урахуванням її визначальних характеристик. Органи самоврядування, спільноту мешканців і бізнес-середовище визначено як головні суб’єкти локальної маркетингової взаємодії та здійснено аналіз їхніх актуальних і можливих ролей у формуванні сприятливого маркетингового середовища. Відслідковано видозміни типових функцій маркетингу у проекції на діяльність органів місцевого самоврядування та спільноти мешканців. Визначено головні перешкоди у формуванні продуктивного діалогу та кооперації зусиль місцевої влади та мешканців, а також запропоновано шляхи їх усунення.
 
Законодавчо територіально громаду визначено як жителів, які об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Відтак до її загальних характеристик належать такі ознаки:
територія існування (визначена межами населеного пункту або межами населених пунктів, що входять до складу об'єднаної територіальної громади); наявність спільних інтересів місцевого значення (освіта, охорона здоров'я, робочі місця, транспортне сполучення, безпека, екологія тощо); соціальна взаємодія членів громади в процесі забезпечення цих інтересів (наявність активістів, місцевих неформальних лідерів, участь у виборах органів місцевого самоврядування, громадські, політичні, культурні, етнічні спільноти тощо);
психологічна самоідентифікація кожного члена з громадою (передбачає готовність до соціальної взаємодії, активної участі у житті громади, сприйняття або розділяння її ціннісних орієнтирів);
спільна комунальна власність (заклади суспільного вжитку, інші об'єкти у власності громади);
сплачування місцевих податків чи зборів.

Взаємодія всередині територіальної громади відбувається за рахунок балансування впливів основних груп зацікавлених сторін, які мають іманентні інтереси, залежать від неї та впливають на її функціонування, - органів самоврядування, населення та підприємств (установ, організацій тощо). Ці групи є одночасно суб'єктами взаємодії та її імовірними бенефіціарами. Поділ саме на такі групи можна вважати ситуаційним та умовним, оскільки вже у їхньому складі може мати місце сепарація на дрібніші утворення, проте ці три компоненти територіальної громади вирізняються чітко окресленими зацікавленнями та відмінними рисами.





Сірик, З. О. (кандидат технічних наук; доцент кафедри прикладної механіки). Проблеми та можливості співробітництва територіальних громад України // Інвестиції: Практика та досвід : Аналіз. Прогнози. Коментар. - 2017. - № 16. - С. 102-107 : рис.; а-табл. - Библиогр. в конце ст.

 
Аннотация: Розкрито сутність співробітництва територіальних громад в Україні. Окреслено пошук можливостей вдосконалення механізму реалізації співробітництво територіальних громад як інструменту територіального розвитку на підставі аналізу законодавчої бази та наявного вітчизняного досвіду. Визначено особливості процесів кооперації ресурсних та організаційних можливостей територіальних громад. Зазначено, що консолідація не створює нового адміністративного суб'єкта, а дає можливість за рахунок використання нових технологій управління: мережеве планування, проектний підхід тощо суттєво підвищити рівень ефективності використання ресурсної бази суміжних суб'єктів місцевого самоврядування для спільного вирішення проблем територіального розвитку. Констатовано, що існує низка об'єктивних проблем для повноцінної реалізації співробітництва між територіальними громадами, серед яких не лише фактори консервативності владного сприйняття ініціатив територіальної громади з кооперації зусиль, але і відсутність чітких та ефективних інструментів реалізації співробітництва в силу низького рівня управлінської культури, правової освіти, громадянської свідомості тощо. Проведено аналіз нормативно-правового забезпечення співробітництва територіальних громад в Україні. Визначено проблеми та недоліки в процесі практичної реалізації співробітництва територіальних громад. Підкреслено, що співробітництво як нова форма організації територіального розвитку передбачає не лише об'єднання зусиль та ресурсів, в першу чергу мова йде про пошук стратегічних напрямів розвитку, спільних для декількох громад. Здійснено пошук шляхів підвищення дієвості механізму співробітництва територіальних громад. Підсумовано, що співробітництво територіальних громад, об'єднання ресурсної бази, консолідації управлінських та організаційних можливостей є важливою формою реалізації права на місцеве самоврядування, яке здатне не лише вирішувати найбільш гострі проблеми територіального розвитку спільними зусиллями, але і забезпечувати нову якість життя та розвитку громад. 
 

    Як показує трирічний досвід, процес об'єднання територіальних громад в Україні проходить складно. На сьогодні діють об'єднані територіальні громади, до яких увійшло близько 17 % наявних до початку реформи сільських, селищних, міських рад. Більшість же адміністративно-територіальних одиниць базового рівня надалі діють у дореформеному форматі. Але питання співробітництва громад зберігають свою актуальність не тільки через низький рівень охоплення громад процесом об'єднання. Утворені об'єднані територіальні громади (ОТГ) у своїй більшості є лише умовно самодостатніми у бюджетному аспекті, користуються субвен- ціями з Державного бюджету й у більшості випадків не в змозі самостійно реалізовувати необхідні для життєдіяльності інфраструктурні проекти.
За таких обставин, на нашу думку, далі слід робити акцент на тому, що співробітництво територіальних громад в Україні як окрема специфічна форма реалізації права на місцеве самоврядування зберігає свою роль у вирішенні спільних проблем розвитку територіальних громад й, відповідно, має мати належне організаційноправове забезпечення.
   У цьому контексті звертає на себе думка Т. Барабаш, яка зазначає, що співробітництво територіальних громад є перспективним напрямом діяльності малих громадських об'єднань і може використовуватися для розв'язання багатьох проблем їх життєдіяльності, а також покращання якості послуг, що досягається завдяки масштабності заходу. Адже якщо більшість громадян користується певними видами послуг або вони є масштабнішими, тим меншими будуть виробничі витрати, пов'язані з їх наданням. Такий вид співробітництва виконує і управлінську функцію, що дає можливість встановлювати і підтримувати взаємовигідні відносини між територіальними громадами та є окремою сферою їх господарської діяльності, яка забезпечує зростання економічних показників. Слід зауважити, що співробітництво територіальних громад не обов'язково може мати місце лише там, де такі громади є малими чисельно чи територіально.
Однак практика демонструє, що наявність спільних проблем територіального розвитку, видатки на вирішення яких значно перевищують фінансові можливості окремої громади, не завжди є стимулом для співробітництва громад. Реально механізм співробітництва був запроваджений критично малою кількістю суб'єктів місцевого самоврядування. Основних причин тут декілька: відсутність чіткого механізму реалізації співробітництва; відсутність механізму паритетного управління фінансовими та матеріально-технічними ресурсами громад, що співробітничають між собою; недостатність стратегічного бачення з боку керівництва громад доцільності такого співробітництва. Якщо ж говорити суто з практичної точки зору, то первинною є проблема нерозуміння самими очільниками громад моделі співробітництва при вирішенні проблем територіального розвитку. Така ситуація спостерігається в більшості регіонів. Натомість у тих регіонах, де у вирішенні проблем розвитку місцевого самоврядування зацікавлені не лише самі територіальні громади, а й органи державної влади, посадові особи рівня обласної державної адміністрації, моделі співробітництва відпрацьовуються — спочатку щодо окремих тактичних проблем, а вже згодом переносяться у площину стратегічного співробітництва на тривалий період.
   Що стосується законодавчого закріплення механізму співробітництва об'єднаних територіальних громад в Україні, то звертає на себе увагу в першу чергу Закон України "Про співробітництво територіальних громад", який визначає організаційно-правові засади їх співробітництва, принципи, форми, механізми такого співробітництва, його стимулювання, фінансування та контролю. Відповідно до ст. 1 цього Закону співробітництво територіальних громад це відносини між двома або більше територіальними громадами, що здійснюються на договірних засадах у визначених Законом формах з метою забезпечення соціально-економічного, культурного розвитку територій, підвищення якості надання послуг населенню на основі спільних інтересів та цілей, ефективного виконання органами місцевого самоврядування визначених законом повноважень.
   Важливо звернути увагу і на договірний характер відносин між громадами, що визначає наявність певного предмету та цілей, досягнення яких завершує дію договору. Договірна форма передбачає концесуальний характер відносин між громадами, а отже, предмет, щодо якого здійснюється співробітництво, не є детермінованим. Іншими словами договірна форма відносин передбачає наявність різних варіантів та варіацій розвитку подій та кінцевого стану об'єкта управління по відношенню до суб'єктів управління, що уособлюються в територіальних громадах.
Вкрай важливим у контексті співробітництва територіальних громад є питання щодо форми реалізації такого співробітництва. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про співробітництво територіальних громад" воно може здійснюватися у наступних формах (табл. 1).


Таблиця 1. Форми співробітництва територіальних громад

 Форма співробітництва  Зміст співробітництва
 1
 Делегування  Делегування одному із суб'єктів співробітництва іншими суб'єктами співробітництва виконання одного чи кількох завдань з передачею йому відповідних ресурсів
 Спільний проект  Реалізація спільних проектів, що передбачає координацію діяльності суб'єктів співробітництва та акумулювання ними на визначений період ресурсів з метою спільного здійснення відповідних заходів
 Спільне утримання  Спільне фінансування суб'єктами співробітництва підприємств, установ та організацій комунальної форми власності - інфраструктурних об'єктів Утворення суб'єктами співробітництва спільних комунальних підприємств, установ та організацій - спільних інфраструктурних об'єктів
 Спільний орган управління  Утворення суб'єктами співробітництва спільного органу управління для спільного виконання визначених законом повноважень


Слід зазначити, що питання співробітництва територіальних громад врегульовано також Бюджетним кодексом України. Частина 7 статті 75 кодексу передбачає, що територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ з урахуванням статті 93 Кодексу (передача коштів між місцевими бюджетами на здійснення видатків місцевих бюджетів)". Також органи місцевого самоврядування є органами, що мають право приймати регуляторні акти. Регуляторний акт — це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання. Тому договір про співробітництво між територіальними громадами підлягає під дію Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Таким чином, можна зробити висновок, що на сьогодні в Україні сформована достатня нормативна база для запровадження інституту співробітництва територіальних громад. Однак їй бракує конкретності та узгодженості із нормативно-правовими актами в сфері регулювання місцевого самоврядування з низки питань, зокрема:
- визначення сутності співробітництва територіальної громади як форми реалізації права на місцеве самоврядування;
- визначення та розмежування добровільного об'єднання територіальних громад та співробітництва територіальних громад;
- розробки механізмів трансформування співробітництва територіальних громад в іншу більш інтегровану форму взаємодії між ними.



Таким чином, співробітництво територіальних громад, об'єднання ресурсної бази, консолідації управлінських та організаційних можливостей є важливою формою реалізації права на місцеве самоврядування, яке здатне не лише вирішувати найбільш гострі проблеми територіального розвитку спільними зусиллями, але і забезпечувати нову якість життя та розвитку громад.





Замовити повніше сторінки з періодичних видань скористуйтесь послугою 

електронної доставки документів  ЕДД