Економіка Економіка підприємства
Історія економіки
Логістика
Страхування
Цінні папери
Корпоративне управління
АудитБухгалтерський облікВинахідництвоЕкологіяЕтика. ЕстетикаІнтелектуальна власністьІсторія Всесвітня історія
Історія України
Культурологія Культура, мистецтво, суспільство
Культурне співробітництво
Менеджмент в галузі культури
Оперне, балетне мистецтво України
Сучасна українська музика
Українська книга
Українське кіно
МаркетингМенеджмент Контроль і ревізія
Корпоративне управління
МистецтвоМовознавствоОподаткуванняПедагогікаПраво Авторське право
Кримінально-процесуальне право
Адміністративне право
Господарче право
Екологічне право
Конституційне право
Кримінальне право
Криміналістика
Кримінологія
Митне право
Міжнародне право
Правоохоронна діяльність
Сімейне право
Соціальне право
Фінансове право
Цивільне право
Цивільне процесуальне право
Політика Державне управління
ФінансиПсихологія Психологія творчості
Організаційна психологія
Психологія конфлікта
Психологія особистості
Педагогічна психологія
Психологія спорту
Юридична психологія
Сільське господарствоФілософія
Культурологія
Матеріали для написання реферату:
План викладу:
1.Медіа в системі культурних комунікацій
2.Типологія медіа
3.Традиційні та нові медіа
1.Медіа в системі культурних комунікацій
Культура являє собою особливий тип інформаційного процесу, завдяки якому стає можливим історичне накопичення і множення інформації, що знаходиться у розпорядженні людини. За такого розуміння культури всі взаємодії в ній постають як комунікаційні відносини.
Засоби комунікації з моменту виникнення людського суспільства відігравали важливу роль в формуванні культури та її змінах. Проте сьогодні вплив комунікацій на розвиток культури стає особливо очевидним.
Сучасну епоху називають по-різному, для одних — це період становлення інформаційного суспільства, для інших — епоха пост-індустріального суспільства, хтось визначає сучасність як добу Постмодерна чи глобалізації. Але за кожним з цих визначень стоїть визнання того, що у такому суспільстві людина знаходиться під впливом системи безперервних масових комунікацій, що поширюються та створюють певне інформаційне поле, в якому формуються цінності та інтереси, та яке призводить до ускладнення соціальних зв’язків.
Термін «комунікація» до сьогодні не має узгодженого визначення. Зрозуміло, що комунікація являє собою одну з форм діяльності людей, яка знайома кожному. Комунікацією є і безпосередня бесіда, і телевізійна програма, і передача сигналів із супутника на землю, і наш зовнішній вигляд тощо Перелік цих проявів може бу
ти дуже широкий. Тому різноманітність визначень комунікації не є випадковою.
Поняття «комунікація» (від лат. communicate — робити загальним, пов’язувати) існує в англійській мові з XV ст. для позначення загального процесу повідомлень або передавання чого- небудь; у XVII ст. виникає його нове значення, що описує фізичні способи повідомлення як лінії комунікації — дороги, канали, пізніше — залізні дороги, тобто в значенні транспортування, переміщення людей і товарів.
Вперше поняття «комунікація» в сучасному значенні вжив Чарльз Кулі. 1909 р. у статті «The Significance of Communication» він назвав комунікацію засобом актуалізації «органічно цілого світу людської думки». Як засоби організації спілкування, характерних для початку XX ст., Кулі навів газети, пошту, телеграф, залізницю та освіту.
Сьогодні все більше прихильників знаходить дефініція, запропонована керівником Анненбергської школи вивчення ЗМІ при Пенсільванському університеті (США) професором Дж. Гербнером: комунікація як «соціальна інтеракція через повідомлення».
Комунікація (communication) — передача інформації від одного індивіда чи групи до іншого. Комунікація є основою всіх видів соціальної та особистої взаємодії.
Отже, поняття «комунікація» використовується для позначення процесу передачі інформації, створення і сприйняття смислового повідомлення. Для нас особливо важливі два аспекти використання даного терміну. По-перше, поняття «комунікація» застосовується, коли необхідно сказати про процес передачі інформації, по-друге, для позначення акту спілкування між людьми за допомогою символів, метою якого є взаєморозуміння, певний відгук на інформацію, участь та взаємодія.
Масова комунікація — зв’язок, повідомлення, спілкування, передача інформації, розрахованої на масову аудиторію. Термін «масовий» означає великий обсяг, область або ступінь поширення (людей або, наприклад, виробництва).
Найчастіше за допомогою поняття «масова комунікація» описують процес виробництва та доведення повідомлень до аудиторії за допомогою телебачення, радіо, пресі, кінематографа фотографії, Інтернету та інших засобів. Одне з найбільш поширених визначень належать М. Яновіцу: «Масова комунікація охоплює інститути і техніку, за допомогою яких спеціалізовані групи використовують технологічні засоби (пресу, радіо, кіно тощо) для поширення символічного змісту на великі, гетерогенні та надзвичайно розсіяні аудиторії».
Як синонім поняття «масова комунікація» також широко використовується поняття «засоби масової комунікації» з відповідною абревіатурою — ЗМК.
Звичайно говорять про два базові моделі масової комунікації:
- «передавальну» або «трансмісійну», коли масова комунікація розглядається перш за все як процес передачі інформації (часто односпрямований) від передавача до приймача,
- «символічну» — коли масова комунікація визнається актом спілкування, певним «символічним» обміном, в який передаюча і сприймаюча сторони включені більш-менш однаково.
Досліджуючи явище масової комунікації, необхідно звернути увагу на такі моменти: по-перше, начастіше «відправник повідомлень» є частиною організованной групи чи соціального інституту. Відповідно, масова комунікація являє собою діяльність, засновану на системі правил і норм, а також розвинутому контролі за їх використанням; по-друге, індивід, який є сприймаючою стороною, також виступає як представник певної групи, з властивими їй загальними характеристиками; по-третє, канал повідомлення являє собою технологічно складні системи розповсюдження інформації, що включають в себе значимі соціальні компоненти, зокрема суспільні норми, звичаї й очікування.
Серед інших особливостей масової комунікації називають: публічний характер і відкритість; обмежений і контрольований доступ до засобів передачі; опосередкованість контактів передавальної та приймаючої сторін; численність адресатів повідомлень тощо.
У сучасному науковому дискурсі і повсякденній мові поряд з попоняттям «масова комунікація» використовується поняття «медіа».
З XVIII ст. цей термін починає застосовуватися до історично перших засобів масової комунікації — газет. З середини XIX ст. поняття «media» починає вживатися в його сучасному традиційному розумінні — як поширення повідомлень за допомогою особливих технічних засобів зв’язку (пошта, телеграф), а з виникненням і розвитком радіо (20-ті рр. XX ст.) та телебачення (40-і рр. XX ст.) це поняття переноситься і на них, але вже зі значенням mass-media.
Сам термін походить від латинського medium — щось середнє, серединне, таке, що займає проміжне положення, середину, центр. У різних мовах слово medium означає «засіб», «посередник», «середовище» тощо. Провісник нової інформаційної ери, автор багатьох відомих книжок із теми Маршал Маклюен часто замість «медіа» використовував поняття «засіб комунікації».
Медіа (від лат. medium - посередник) — засоби здійснення комунікації між різними групами, індивідуумами і (або) доставки будь-яких змістовних продуктів аудиторії.
Медіа численні та включають в себе засоби масової інформації (газети, журнали, книги, телебачення, кабельні мережі, радіо, кінематограф), окремі носії інформації і даних (листи, аудіо- і відеозаписи на будь-яких носіях, компакт-диски), а також комунікаційні системи суспільства (телеграф, телефон, пошта, комп’ютерні мережі).
2.Типологія медіа
Існують різні підходи до класифікації медіа в залежності від параметрів, покладених в основу класифікації.
Традиційно засоби масової інформації та комунікації поділяються за способом передачі інформації (преса, радіо, кіно, телебачення, відео, комп’ютерні мережі тощо) і по каналу сприйняття (візуальні, аудіальні, аудіовізуальні). Ці класифікації засновані насамперед на відмінності використовуваних в медіа кодів, знакових комплексів. У періодичній пресі представлена двійкова знакова система: природна мова у друкованій формі та іконічні знаки (фотографії, малюнки, карикатури), а також різного роду шрифтові виділення, способи розташування тексту (верстка) тощо. Стосовно до радіо слід говорити про тріаду: усне мовлення + природні звуки (шуми) + музика. У аудіовізуальних ЗМІ (телебачення, документальне кіно) ця «трійця» перетвориться на «четвірку» завдяки наявності такого важливого способу передачі інформації та впливу на аудиторію, як «живе» зображення.
Для сучасних досліджень медіа найбільш важлива типологія канадського дослідника Маршала Маклюена (1911-1980). На думку Маклюена, всі медіа можна розбити на дві великі групи: гарячі й холодні. Головна їхня відмінність полягає в ступені інтенсивності повідомлення, а також у залученості глядача у процес передачі інформації, причому одне прямо пропорційно іншому.
Гарячі медіа: радіо, книгодрукування, кіно.
Холодні медіа: мова, телефон, телебачення.
Класифікація заснована на тому, що різні носії інформації спрямовані на різні органи сприйняття. Книга задіює тільки візуальний канал сприйняття, радіо — аудіальний, телебачення — обидва. Тому інформація, передана за допомогою різних інформаційних носіїв, вимагає різного ступеня залученості користувача. Чим більше органів почуттів задіяно, тим більш гарячим вважається медіа. Гарячі медіа розширюють якесь почуття до краю, надаючи глядачам вичерпну інформацію і не залишаючи простору для власного мислення. Такі медіа виключають або зменшують внесок аудиторії. Холодні медіа, навпаки, характеризуються високим ступенем участі аудиторії в домислюванні реальності. Вони надають учаснику тільки форму і для свого функціонування вимагають великого особистого вкладу. Наприклад, телефон, для його роботи необхідна активна участь споживача, аудиторії.
Таким чином, холодні медіа — включають, а гарячі — виключають. Холодні медіа — це технології племені, живого включення, участі; гарячі —технології цивілізації, абстрагування, усамітнення, пасивності. На їх змінах і засновано розвиток суспільства '1.
Маклюен вводить також поняття перегрітої медіа. Коли гаряча медіа перегрівається, насичується іншою системою, вона видозмінюється. Мало того, кожна наступна медіа завжди «зжирає» попередню, привласнюючи собі її вміст. Особливо це очевидно у сучасних мультимедіа, які синтезують, часто в інтерактивному режимі, текст, зображення і звук, а також у феномені поєднання різних комунікаційних технологій (комп’ютерів, телевізорів, телефонів) та переданих ними інформаційних продуктів.
Нарешті, відповідно до історичної послідовності появи середовище комунікації поділяють на традиційне та нове, з останнє здебільшого ототожнюють із цифровим (digital) комунікативним простором. Відповідно, виділяють традиційні та нові медіа.
3.Традиційні та нові медіа
Оскільки процес комунікації відбувається через технологічне середовище, то саме через його розвиток в історичній площині можна розглянути розвиток медіа. За .останні сто років технології комунікації зазнали ряд суттєвих змін, але цьому передували не менш значущі події в історії людства. Загалом можна виділити п’ять історичних «революцій» у розвитку технічних засобів комунікації:
1.Виникнення людської мови (приблизно 40 тис. років тому);
2.Винахід писемності (приблизно 4000 р. до н. е.);
3.Виготовлення друкованого верстата (1440 н. е.);
4.Впровадження аналогових електронних носіїв інформації (з середини XIX ст.).
5.Поява цифрових носіїв, глобальних комунікаційних мереж (з 80-х років XX ст.).
До традиційних медіа відносять пресу, радіо і телебачення. Нові медіа — термін, що позначає появу цифрових, комп’ютерних, інформаційних, мережевих технологій і комунікацій в кінці XX ст.
Тільки-но в 1980-х рр. з’явилися перші загальнодоступні цифрові персональні комп’ютери, стало можливо говорити про появу нового комунікативного середовища —цифрового. До того основними технічними засобами комунікативного дизайну були статичне друковане середовище та динамічна електронне (аналогове). Співвідношення традиційного і нового комунікативного середовища (традиційних і нових медіа) представлено на схемі 1.
Під динамікою в даному випадку можна розуміти характеристику конкретного носія інформації. У друкованій середовищі зміст визначається один раз, кінцевий продукт розглядається як сукупність форми повідомлення, закріпленого на матеріальному носії, спеціально створеному саме для даного повідомлення. Іншими словами, у нас немає можливості поміняти зміст, не виготовляючи при цьому заново кінцевий продукт. В електронному продукті технічні засоби передачі інформації відокремлені від самої інформації. З єдиного джерела, за певних умов, можна створити нескінченну кількість повідомлень.
Продукт аналогових медіа вже не обмежений простором, як друковані медіа, але має обмеження у часі (тривалість запису, ефір). Продукт цифрових медіа не має таких обмежень, оскільки існує не у вигляді ефіру або відтворення. Користувач може звертатися до нього в будь-який час та в будь-якій послідовності. Тим більш, простір нових медіа не є обмеженим, як, наприклад, розмір друкованого аркуша, а віртуальним, вже не обмеженим фізичними розмірами. Крім того, у середовищі нових медіа можуть існувати паралельно і повноправно до того розрізнені носії інформації, які тепер об’єднуються в один, приміром, текст, звук, статичні і динамічні зображення (відео та анімація). Таким чином, нові медіа в тисячі разів збільшують доступність інформації, значно розширивши поле діяльності людини.
Література: