Дніпропетровщина бібліотечна

  Бібліотека існує з 1956 року у селі Червонопартизанському. Точних відомостей про те, чому село має таку назву не знайдено. Але за свідченням старожилів назва села закріпилась за ним після війни. Можливо вона пов’язана з діяльністю підпільної організації «Винищувач», яка діяла на території села в роки Великої Вітчизняної війни. Село Червонопартизанське розташоване на південний схід від районного центру на відстані 2 кілометри. Межує з такими селами – Хутірське, Жовтневе, Лобойківка. Окрасою села десятки років була Біла церква. Вона славилась своїм великим приходом, позолотою куполів та особливою архі-тектурною забудовою. Старожили кажуть, що, коли буду-вали цей храм, то в розчин цементний додавали яйця, щоб цегла міцніше трималася. Церква була побудована з черво-ної цегли, а пізніше її оббили жестю і пофарбували в білий колір. Звідси й назва – «Біла церква».

Сучасна церква має назву – Церква Різдва Богородиці, вва-жається пам’яткою історії та архітектури. Побудована була у 1812 році, хоч будівництво й було розпочато 10 червня 1793 року. Поруч з церквою була дзвіниця, яка мала великі й малі дзвони.

 З приходом радянської влади змінилось ставлення держави до церкви. У 1938 році зруйнували дзвіницю, а церкву закрили та переобладнали під клуб. Але під час війни церква деякий час функціонувала. Після війни приміщення храму вико-ристовувалось як складське. Згодом будівля була кинута напризволяще. І лише в середині 90-х років церковна діяльність на селі відродилася. У 2003 році коштами добровільних пожертвувань односельців храм був підлагоджений і до сьогоднішнього дня діючий.

 У 1956 році вона знаходилася за адресою вул. Косинко, буд. №20. Вулиця була названа на честь Косенко А. М., який народився в цьому селі в сім’ї робітників. В 1988 році був призваний до лав Радянської  Армії в десантні війська. Слу-жбу проходив в Азербайджані в м. Кіровабаді. 22 листопа-да 1988 року Анатолій загинув при виконанні військового обов’язку (зупинив разом з двома товаришами своїми тілами «ЗІЛ», керований злочинцями, на групу неозброєних солдат). Ця вулиця є головною на селі.

 Спочатку з’явилася «изба-читальня». Приходили люди до цього будинку і полюбляли читати книжки. Згодом влада та люди селища захотіли створити бібліотеку. 

Фонд цієї бібліотеки на той час становив 100 екземплярів книг. Освітлення було не дуже хорошим, але люди все одно приходили не тільки брати книжки, але й почитати  там, і не тільки для себе, але й для інших, тому що багато з них не вміли читати, але найголовніше, що вони приходили й шанували бібліотеку, і людей які там працювали. З часом книг ста-вало більше, тому, що допомагали у прибавленні книг, і не тільки односельчани але й тодішня влада, всі вони зносили книжки. Але згодом почали надходити книжки й з обласної бібліотеки.

 А вже в 1956 році бібліотека стала називатися сільською. На той час книги вже почали поступати через бібколектор, але люди й до сьогоднішнього дня приносять свої книжки до бібліотеки. І серед цієї літератури трапляються рідкісні книжки, яких у бібліотеці ніколи й не було. У бібліотеці завжди була цікава література, яку селяни любили читати. Згодом у практику стали впроваджувати подвірні обохди. Це багатьом людям сподобалося, тому що більшість з читачів, були люди похилого віку, і вони не завжди можуть піти у бібліотеку, або ж люди, які працювали до пізньог о часу, теж не могли піти, бо вона була зачинена.

У 1993 році Сергієнко Тетяна Олександрівна прий-няла фонд у Камалєєвої  О.І. і почала працювати. Має середню освіту і свою роботу любить. І працює й по сьогоднішній день. Фонд становив – 9150 примірни-ків.

 У 1996 році сільський пос. Рада, голова якої був Кайстря Анатолій Іванович. Він вирішив перевести бібліотеку сільську у приміщення Червонопартизанської школи. Це була Червонопартизанська неповна загальноосвітня середня школа. Там вона знаходиться і по сей день. Ця школа існувала ще з 1866 року – це була церковнопарафіяльна школа при Білій церкві, навчалося всього навсього 10-15 учнів.Історія цієї школи має глибоке історичне коріння, і дуже велике значення для всіх мешканців села.

У цій школі навіть був дитячий садок в 30-х роках. В 1936 році школа добудована і відкрито сім класів. А в роки війни тут знаходився концтабір. Начальником концтабору був Ґава Чалаг. Школа в цей час була огороджена колючим дротом. Сюди приводили, зво-зили комуністів, комсомольців, просто селян, які чи-нили опір фашистам. В’язнів били, катували, вбивали.

 На території школи ріс великий кущ бузку, біля якого була викопана глибока яма, де прикопували розстріля-них.А також масове поховання людей було за селом. І тільки в 1954 році всі тіла були перенесені в єдину братську могилу біля школи у парку. А школу 23 вересня 1943 року було зірвано, коли фашисти відступали. Все це можуть розповісти вони, люди до яких ми повинні відноситися з повагою, ті люди, які не жалкували себе заради нашого майбутнього. Це і Вишницький Іван Антонович, Ніколенко Денис Іванович. Вони проживають у цьому відомому селі.

 Відбудована школа була в повоєнні роки.

 З 1992 року – бібліотека стала Червонопартизансь-кою сільською бібліотекою – філіал №2.